Імпровізація з музичними звуками

1.Темброве фантазування

Звуконаслідування найближче дітям дошкільного віку, тож саме з нього й слід розпочинати темброве фантазування. Нехай дитина придумує і виконує за допомогою голосу музично-шумові картинки до будь-яких сюжетів, близьких і зрозумілих їй. Наприклад: «Пташиний двір», «Ми в лісі», «На морі», «Зоопарк» і т.д.

Тембровому збагаченню звуконаслідування допомагають спостереження за тваринами і птахами: слухання й відтворення цвірінькання горобців, гуління голубів, криків чайок, квакання жаб, дзижчання джмелів, писку комарів, шуму машин та ін..

Опанувавши способи звуконаслідування тварин і птахів, можна переходити до зображення голосом звуків, що їх видають навколишні предмети, до відтворення різних побутових звуків: як тече вода з крана, риплять двері, шелестять сторінки книги, дзенькає посуд та ін. А вже потім діти озвучують вигаданих ними персонажів: мову мешканців інших планет, сонячного зайчика тощо.

Світ звуків навколо нескінченний, уявні образи – завжди унікальні й неповторні, й можливості голосу також необмежені.

І це дитина може зрозуміти тоді, коли сама пройде шумову і звукову «школу», що поліпшить її слух, виразність тембру голосу у співі та мовленні.

2.Ритмічне фантазування.

Відчути ритмічність навколишнього світу дитина здатна лише отримуючи м’язові відчуття, тому ритмічне фантазування має злитися з пластичним.

Відповідну роботу доцільно розпочинати з фантазування на тему власного імені кожного. Наприклад: ритм імені можна озвучити однаковим за кількістю складів плескання у долоні, з довшим звуком на ударному складі або з коротшим звуком – на останньому.

Можна також запропонувати малятам добирати ритм до різних фраз та віршованих рядків, заздалегідь обговоривши з дітьми характер, настрій, зміст, образи та їхній розвиток.

Можливі й зупинки – паузи – та інші особливості вірша.

Ритмічним фантазуванням можуть бути «ритми-діалоги», де дитина має продовжити виконаний педагогом ритмічний мотив, «підхопити» перше або завершальне відбиття, проплескавши почутий ритм і створивши власний мотив; або придумати «розмову рук» у парі з педагогом чи однолітками. Надалі «ритми-діалоги» можна виконувати на шумових та ударних дитячих музичних інструментах.

         Оскільки центр відчуття ритму міститься в лівій, «логічній», півкулі, то завдяки ритмічному фантазуванню розвивається розумова активність дітей.

3.Мелодійне фантазування.

Мелодійне фантазування – найбільш музичне, тому й найскладніше для дітей. Це, передусім, спів.

Дітям пропонують придумати мелодійне вітання або прощання. Ускладнення – придумати варіанти наспіву колисанки, закличного звучання труби, святкового дзвону тощо.

Власне фантазуванням стануть мелодії, придумані дітьми до різних образів із використанням різноманітних штрихів: тембру голосу, сили звука, темпу мелодії. Уявлюваними можуть бути: тварини, люди, явища.

Водночас образ обов’язково обговорюється, і мелодія придумується відповідно до його характеру, зовнішнього вигляду, розвитку. Наприклад, заєць- мелодія жвава, уривчаста, звуки короткі, ритм чіткий; поривчастий вітер – мелодія починається з низьких звуків і, пришвидшуючись, піднімається до високих, звучить голосно, уривчасто.

Імпровізація під музику

1.Графічне фантазування

Несвідомі процеси, які відбуваються під впливом навколишніх звуків, мовлення, не керуються людиною, але їх можна виразити графічно.

Слухаючи когось по телефону або лекцію, ми мимоволі починаємо щось креслити, тобто графічно передаємо наше неусвідомлене ставлення до отримуваної інформації. Те ж саме може відбуватися під впливом музики.

«Спонтанне малювання під музику».

Дітям пропонують малювати все, що завгодно у час, коли звучить музика. Дають їм для цього олівці, крейду, фарби тощо. На завершення нехай усі висловляться (несподівані почуття, якась історія тощо).

2.Пластичне фантазування

Чим молодша дитина, тим природніші, пластичніші її рухи. Мимовільна реакція на випадкові або постійні жести, міміку, рухи дорослих викликає у неї появу рухових стереотипів. Відтак пластичне фантазування відновлює у дитини природну тілесну гнучкість та виразність.

Вправи під музику варто розпочинати з рухів усього тіла, корпуса, ніг, голови. Рухова амплітуда має бути велика та повна, щоб працював кожний суглоб.

Це створює у дитини відчуття краси, гнучкості, виразності, пластичності свого тіла. Можливі, скажімо, такі варіанти рухів рук: до себе, від себе, в сторони, вгору, вниз, назад, хвилеподібно, гвинтоподібно, з легким вигинанням в суглобах, як це роблять танцівниці.

Такими ж різноманітними можуть бути рухи для ніг: повільні присідання, розведення ніг у сторони, виразні рухи на пальцях, пружинні кроки тощо; для корпуса: повороти, «закрутка» тулуба, підняття плечей, рухи в талії, прогинання назад, уперед, в сторони, розтягання бічних м’язів тулуба тощо.

Різним рухам, позам, жестам знадобляться образні назви.

Після виконання крупних рухів доцільно запровадити дітям вправи на розминку дрібної мускулатури.

Це може бути пальчиковий пантомімічний «театр», де діти розігруватимуть коротенькі сцени без звуку. Таким сценкам можна дати назви: швидкі рухи пальців – «Пурхання метеликів», хапальні рухи пальців ніг – «Курка на сідалі».

Певним етапом роботи стане імпровізаційний тіньовий театр.

Тут потрібна ширма з білої тканини, за якою встановлюють досить яскраву лампу. Діти-виконавці по черзі імпровізують рухами під музику у просторі між тканиною і лампою, показуючи свою «виставу» глядачам.