Соромязливі діти
Діти з такими проблемами дуже хворобливо реагують на зміни в їхньому житті, зазнають страху перед чужими людьми і новою обстановкою. Замкнута дитина частіше за все не знає, що треба робити, і не хоче спілкуватися, у неї немає потреби в спілкуванні з людьми. А соромязливий малюк знає, що треба робити, хоче цього, але не може застосувати свої знання.Соромязливі діти не помітні в групах, вони слухняні й охоче виконують прохання знайомого дорослого. Такими дітьми часто керують більш активні однолітки, а соромязливі діти схильні піддаватись впливу активних.
Багато дорослих вважають соромязливих дітей добре вихованими і слухняними, у той час як внутрішньо такі діти дуже скуті і почувають дискомфорт під час спілкування з незнайомими людьми. Найчастіше дорослі звертаються до фахівця лише тоді, коли соромязливість починає заважати їм і самій дитині: вона боїться всього незнайомого, відмовляється від спілкування з однолітками; червоніє, коли до неї звертаються; не відповідає, навіть якщо знає відповідь на запитання; нічого не може робити у присутності стороннях; прагне знайти який-небудь затишний куточок; починає сильно заїкатися або безупинно базікати. Проблема полягає в тому, що страх нового, страх привернути до себе увагу блокує розвиток емоційної та інтелектуальної сфери особистості дитини. У таких дітей мізерна ігрова діяльність, оскільки для них є нерозвязаною навіть найпростіша життєва задача – підійти до іншої дитини, попросити в неї іграшку, домовитися про суспільну гру.Незважаючи на зовнішню бездушність, соромязливі діти переживають таку ж бурю емоцій, як і діти, які не мають проблем у розвитку. Але вони не можуть їх проявити, відреагувати зовні. Це сприяє тому, що діти «киплять» у середині і часто повертають негативну енергію на самих себе, що стимулює розвиток аутоагресивних і невротичних проявів (тики, пощипування, навязливі рухи тощо).
Соромязливість небезпечна тим, що в більш старшому віці вона перешкоджає налагодженню контактів, досягненню успіхів в особистісній і професійній сфері.Можна припустити, що думка про те, що у соромязливих дітей занижена самооцінка, є помилковою. Експериментальні дослідження свідчать про те, що соромязливі діти оцінюють себе достатньо високо. Проблема полягає в тому, що вони схильні вважати, що інші ставляться до них погано, набагато гірше, ніж вони на те заслуговують. У цьому полягає особистісна особливість соромязливих дітей: кожний свій вчинок дитина перевіряє через думку інших, її увага зосереджується більшою мірою на тому, як її вчинки оцінюють дорослі. Проте часто у соромязливих дітей – авторитарні батьки, які покладають невиправдано великі надії на свою дитину. Таким чином, у дитини розвивається комплекс невідповідності, і вона все більше переконується у своїй неспроможності. Звідси і відмова від діяльності. Виховання дітей у стилі «Попелюшки», порушення особистісної взаємодії між дітьми і дорослими (як батькам так і педагогам) сприяють виробленню у дитини психологічного захисту, який полягає утому, що вона перестає проявляти ініціативу в спілкуванні й діяльності, поводитися тихо і непомітно, не робить зайвих рухів, щоб не «викликати вогонь на себе».Основна складність у роботі з соромязливими дітьми полягає в налагодженні з ним контакту, довірливих стосунків. Поступово можна включити дитину у під групову роботу через організацію спільної діяльності, спільних ігор. Необхідно вибирати такі доручення або завдання, з якими дитина впорається напевно. Створення ситуацій успіху сприятиме розвитку упевненості в собі. Необхідно обовязково відзначити успіхи дитини, сказавши про це вголос. Але не варто загострювати увагу на дитині, оскільки це тільки збентежить її. Тому допомогу їй краще надавати непомітно, без тиску. Доручення або своє прохання можна мотивувати тим, що без її допомоги дорослий не впорається.Соромязливі діти набагато легше вступають у контакт з молодшими дітьми, ніж з однолітками або дорослими. Цей момент можна також використовувати для розвитку упевненості дитини у своїх силах та позитивного само сприйняття. Прохання, звернення до соомязливої дитини (як і взагалі до дітей дошкільного віку), повинне містити конкретні завдання. Важливо, щоб воно було вимовлене спокійним, мяким голосом, містило звернення на імя і супроводжувалося ласкавим дотиком. У спілкуванні із соромязливими дітьми необхідно виключити гучні різкі інтонації, звернення у вигляді наказів, принизливі або критичні висловлювання. Основне – це тактовність та терпіння.Моменти, які слід включати педагогам та батькам під час виховання соромязливої дитини: фон спілкування з дитиною повинен бути спокійним і доброзичливим; необхідно звести до мінімуму критику і негативні оцінки поведінки дитини, а щодо її особистості такі оцінки взагалі неприпустимі; головний козир дорослих – це терпіння і тактовність; необхідно розвивати у дитини ініціативність і самостійність; у побуті необхідно стимулювати дитину до різнобічного спілкування: звернутись до когось з проханням, віддати що-небудь (гроші – продавцю, телеграму – листоноші тощо). На перших етапах знайомого дорослого обовязкова.У безпосередній роботі з такими дітьми можна використовувати такі прийоми і методи: навчання способів розслаблення; програвання проблемних ситуацій, що є травмуючи ми для соромяливої дитини (публічний виступ, ситуація знайомства тощо); рухливі ігри для розвитку комунікативних навичок; постановка спектаклів; малювання для виявлення і відпрацювання страхів; використання елементів казко терапії, художніх творів, що яскраво промальовують характерологічні риси героїв і надають шляхи вирішення проблем; навчання діалоговому спілкуванню в сюжетно-рольових іграх
